Продається бізнес. Такі оголошення дедалі частіше з’являються у соцмережах захоплених міст Запорізької області. Підприємці в Мелітополі, Бердянську та Кирилівці масово намагаються позбутися своєї справи — часто не тому, що хочуть, а тому, що іншого виходу не залишається. Люди, які залишилися на окупованій частині Запорізької області, змушені продавати бізнес. Багато з них останнім часом працювали собі в збиток — аби тільки підприємства не відібрали силою.

Координаторка проєкту «RIA Південь» Світлана Залізецька розповідає, що закриваються магазини та кіоски на ринках, а кількість оголошень про продаж бізнесу постійно зростає. За її словами, продають не лише невеликі торгові точки, а й мінізаводи та готелі в курортній Кирилівці.

«Закриваються магазини, закриваються кіоски на ринках, і збільшилася кількість оголошень, де продаються мінізаводи, продаються готелі в Кирилівці. Але ця тенденція з продажем готелів почалася ще з літа. Тому що ситуація там була такою, що якщо ти перебуваєш на території тимчасово окупованої Кирилівки і в тебе є якийсь гостьовий двір, і він не працює, то в тебе його просто заберуть», — каже вона.

Після захоплення Мелітополя, Бердянська, Кирилівки та інших міст Запорізької області у людей масово відбирали магазини, кафе, нерухомість і підприємства. Таких випадків, зазначає Залізецька, — сотні.

«Людей просто саджали “на підвал” і вимагали переписати майно. Багато прикладів, коли бізнесменів депортували. Або вони просто виїжджали, якщо хотіли врятувати себе і свою родину, і залишали отак свій бізнес», — розповідає вона.

На місце законних власників окупаційна влада ставила своїх людей — вихідців із Росії, Криму або місцевих колаборантів. Іноді вони самі керували бізнесом, але частіше здавали його в оренду. У перші роки окупації Росію намагалися подати як «благодійника»: зарплати платили порівняно високі. Згодом ситуація змінилася.

За словами Світлани Залізецької, підприємства перестали отримувати замовлення, працівників відправляють у неоплачувані відпустки, а на бюджетних підприємствах зарплату затримують місяцями.

«Підприємства не отримують замовлень, людей на заводах відправляють за свій рахунок у відпустку, на бюджетних підприємствах часто затримують зарплату на місяць, на два, на три», — каже вона.

Спікер Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Коваленко зазначає, що патріотично налаштований великий бізнес виїхав ще у 2022–2023 роках, не витримавши тиску і репресій. Тому зараз говорити про масовий від’їзд уже не доводиться.

«Є так званий “безхазяйний” бізнес, як окупанти його називають. І зараз вони протягом кількох років, 2024–2025-го — це точно, постійно складали реєстри безхазяйного житла, бізнесу. І от нещодавно був ухвалений Держдумою закон про безхазяйне майно», — каже він.

Так зване «безхазяйне майно» виставляють на аукціони, поповнюючи бюджет окупаційних адміністрацій. Покупцями стають приїжджі з Росії, так звані «герої СВО» та місцеві колаборанти. По суті, підкреслює Коваленко, йдеться про легалізоване мародерство.

«Усе те, що вони зараз витворяють, суперечить чинному законодавству України, міжнародному праву. І фактично всі ці договори є недійсними. Ба більше, до тих, хто зголоситься придбати такі бізнеси, будуть застосовані санкції, оскільки майно набуте неправовим способом», — зазначає він.

В окупації в Запорізькій області сьогодні переважно залишився торгівельний бізнес. Хоча раніше Мелітополь, Енергодар і Бердянськ були великими промисловими майданчиками.

Так звані «нові влади» націоналізували підприємства, зруйнували виробничі ланцюги і поставили своїх керівників. Спочатку підприємців змушували реєструватися в російській податковій, погрожуючи штрафами і вилученням товару. Пізніше пообіцяли податкові пільги — але лише тимчасово.

За словами Світлани Залізецької, з 2026 року окупаційні адміністрації планують посилити податкову політику: підвищити ПДВ з 20 до 22%, скасувати низку пільг і знизити поріг доходу для спрощеної системи оподаткування з 60 до 10 мільйонів рублів.

Додатковий тиск створює логістика. Товари завозять із Росії та Криму автотранспортом, оскільки залізниця працює переважно на військові потреби. Зростання цін на пальне автоматично закладають у вартість товарів. Водночас купівельна спроможність населення падає. Ситуацію погіршує і поява російських мереж супермаркетів.

«І ніхто не скасовував рейдерство. Беззаконня, як почалося у 2022 році, з початком націоналізації майна, комерційного зокрема, так одне й триває. І особливо скаржаться на це беззаконня люди, які працюють на ринках. Вони кажуть, що повернулися 1990-ті, що постійно підвищується орендна ставка», — підкреслює Залізецька.

У Маріуполі ситуація розвивалася інакше. На відміну від Запорізької області, більшості підприємців там не вдалося ані зберегти, ані вивезти свій бізнес. Під час бойових дій люди втратили обладнання, а невеликі спеціалізовані магазини окупанти просто пограбували.

Координаторка проєкту Relocated Media Cluster Анна Мурликіна розповідає, що спілкувалася з родиною, яка тримала в Маріуполі мережу магазинів автозапчастин.

«Вони кажуть, що в них на складах винесли все. І певні люди, які навіть працювали до 2022 року на їхніх підприємствах, почали заробляти на тому, що вони розікрали у них на складах і в магазинах», — каже вона.

Водночас деякі підприємства в Маріуполі все ж продовжили роботу. Йдеться передусім про невеликі виробництва металопластикових вікон і дверей — продукція залишалася затребуваною.

«Люди не гребували якимись моральними аспектами, а відновили виробництво і почали заробляти гроші вже під російськими триколорами», — зазначає Мурликіна.

Деякі власники намагалися повернутися до міста і відновити контроль над своїм майном, комусь вдалося продати бізнес. Як приклад вона наводить історію мереж супермаркетів «Грація» і «Щирий кум». Власник виїхав із Маріуполя у 2022 році, однак за кілька місяців після початку окупації магазини, які не були знищені під час блокади, відновили роботу.

Але працювати в окупації, підкреслює Мурликіна, вкрай складно.

«Вона каже, що працює в умовах 1990-х, що її обкладають різні бандитські угруповання грошима. І вона не знає, чи зможе працювати завтра або за місяць. Бо готова до того, що в будь-який момент можуть відчинитися двері, і хтось зайде і скаже: “Цей магазин більше не твій, вали звідси”», — передає вона слова власниці одного з магазинів.

У Маріуполі, як і в інших захоплених містах, люди спочатку рятували життя, а вже потім думали про майно і бізнес. Ті, хто залишився, опинилися в новій реальності. Але в усіх окупованих регіонах є спільна риса: так звані влади повністю ігнорують право власності, змушуючи мешканців або виїжджати, або вести бізнес за нав’язаними правилами.